Про шось

Блоґ: Артур Середін

Зрозумів цікаву річ — справжнє пекло це повна відсутність будь-якої знакової системи. Скоріше мабуть повне нефункціонування того, що має бути знаковою системою. Це, як приклад, людина в кататонічному ступорі, яка годину споглядає на неонову рекламу меблів. Рай тоді навпаки — цих знакових систем абсолютна тотальність. Тому лише пекло реальне!

Дуже показовим в цьому випадку є німецький фільм «Бункер». Одним з найсильніших моментів тут, зокрема, є показ вибору стратегій дії людей в ситуації розпаду їх особистого універсуму. На мій погляд, ці стратегії можна розглядати як два основних варіанта — залишитись в рамках власного тексту, чи відштовхуючись від нього вийти за його межі в сферу його ж логіки. В… абсолютне ніщо вийти іншими словами. Покінчити життя самогубством у власному раю, чи увійти до дев'ятого кола власного ж пекла аби продовжити свою справу наперекір "їй самій"? Уявіть аби Магда Геббельс впустила своїх дітей до свого найстрашнішого кошмару — «світу, у якому вже нема націонал-соціалізму». Можливо б… цей світ змінився?!

P.S. Великою мірою це все стосується нашої зі Святославом суперечки про наративний самодиктат і трансцеденцію. Хехе, можу лише сказати, що вийшовши в це «ніщо», ти здивовано помічаєш, що… «ніщо» це динамічне. ))) І змінюється воно по своїм небаченим і неписаним законам. ))) Абсолютно окремо від знакової системи!!!

5 коментарів

Людський світ неможливий без знакових систем, оскільки власне людська природа як екзистентним буттям-творенням знакових систем. Людське буття є означуванням, натомість ліквідація знакової системи рівноцінна ліквідації самого суб'єкта, адже першим знаком, точкою відліку для будь-якого означування і є суб'єкт. Тому «пекло» відсутності знакових систем неможливе інакше, ніж як наближення чи процес розпаду, тоді як кінцева ліквідація означає і ліквідацію «пекла». Чи можливий «вихід у ніщо» як остаточне смерть, утім, залишається відкритим питанням, позаяк воно позадосвідне.

Так, з тим, що людський світ неможливий без знакових систем я погоджуюся. Я скоріше маю на увазі їх функціонування, а саме питання «центру». Чи можливий третій варіант крім знаходження «центру» суб'єкта серед елементів знакової системи і суб'єкта децентрації?

Залежить від того, що під цим розуміється.

Децентрований суб'єкт побудований навколо довільної гри значень, що є звичним для особи постмодерного суспільства. Для суб'єкта традиційного суспільства характерна чітка ієрархія значень з чітко вираженим центром. Їм можлива якась альтернатива? Чітко виражена ієрархія довільної гри значень:)

Сама альтернатива традиційності в якості децентрованого суб'єкта неможлива в абсолютній формі, оскільки будь-яка гра значень передбачає того актора, який «грає». Він може бути до краю амбівалентним, плинним, слабовловимим, але він є і саме своїм буттям конституює процес гри. Такий децентрований суб'єкт може наближатись до самознищення, але його повна ліквідація означала би ліквідацію і гри також. Те саме, але в меншій мірі ми можемо сказати і про традиційну суб'єктність, котра також прямує до конкретності, усталеності, але не досягає її остаточно. Проте це прагнення становить саму природу суб'єктності, тому в найбільшій мірі відповідає буттю людини. Третя альтернатива проблематична, хоча в тих чи інших формах конституються як трансгресивна «Нова Метафізика» Александра Дугина та Юрия Мамлеева, а також у роботах Азсакры Заратустры. «Третій шлях» метафізики є прагненням і теорією, однак це прагнення не верифікується раціонально, але тільки гіпотетично може бути реалізоване досвідно, екзистенційно, і саме тому завжди залишається під знаком запитання.