Знову ж таки, людям навпаки дуже часто здається, що вони висловлюють власну позицію, а насправді вони несвідомо роблять посилання на «Біблію, Гадамера чи Ніцше» :)Власна «позиція» завжди перебуває в точці перетину «чужих» дискурсів, ці дискурси, в свою чергу — на перетині інших «чужих» дискурсів, і так до безкінечності. Багато хто не поділяє мою заангажованості в всілякі «постструктуралізми», але це моя «власна позиція» :)Сказане зовсім не означає, що власне «Я» не має підстав, але воно має бути віднайдене якщо не поза мовою (невідомо чи таке взагалі можливо) то на межі самої можливості мови.
Саме в таких випадках у апологетів «толерантності» закінчується їхня толерантність. Ревізія поглядів на події Другої світової війни зовсім не загрожує «принципам толерантності», вона може загрожувати владному дискурсу. «Толерантність» це розмінна монета в його політекономії.
«Боротьба класів» випливає з матеріалітичного світогляду, попри її фетишизацію комуністами, вона залишається передовсім засобом, який випливає з матеріальних чинників (таких як власність на засоби виробництва) і таким же матеріалістиним цілям служить (побудова безкласового суспільства справедливого розподілу). Структурна відмінність від ідеї боротьби як скоріше екзистенційного чинника, як вона постає в «філософії життя», досить яскрава.
Яка ОУН і якого періоду? Можу відразу відповісти — ОУН-м після Другої сітової війни, яку в цей час пошуки нового дискурсу самопрезенації штовхають до налагодження зв'язків з іншими колами української еміграції.
Друге питання — де в марксизмі з його жорстким економічним детермінізмом ідея глорифікація боротьби як такої? Навпаки така глорифікація характерна для волюнтаристичної філософії, на яку опирався Д. Донцов. Якщо й можна говорити про з'вязок ідей Донцова з марксизмом, то в руслі твердження Е. Нольте про німецький націонал-соціалізм «Голокосту передував Архипелаг-ГУЛАГ». Ідеї Донцова були адекватною відповідю на радикалізацію світового політичного дискурсу.
Врешті все зводиться до відсутності на даний момент справді об'єктивного дослідження як міжособистісних взаємин ідеологів українського націоналізму (про що я згадував вище), так і проблеми інтелектуальних впливів (власне, на мою думку, з таким же самим успіхом ми можемо звинуватити Липинського в плагіаті ідей Ортеги-і-Гассета, Макіявеллі або ще когось). У світлі постмодерністського феномену «смерті автора» проблема плагіату в даному контексті виглядає взагалі абсурдною. Теза про «плагіат» використовується противниками Донцова як риторичний аргумент для підсилення власних позицій. Те ж саме і щодо тези про вплив марксизму на дискурс Донцова, попри те що його ідея боротьби укорінена постулатах волюнтаристичної філософії, і це яскраво простежується. Та використання цих риторичних засобів може спрямувати увагу дослідника, який працює в руслі інтелектуальної історії на дещо інше, і, мабуть, цікавіше. Слід сказати, що «Призначення України» Ю. Липи великою мірою побудоване на протиставленнях до дикурсу Д. Донцова і являє собою спробу (чи насправді не єдину справжню в довоєнний час)альтернативного проекту самопрезентації дискурсу ідеології українського націоналізму. Проте цей проект, в кінцевому рахунку, як на мене все ж залишається тісно пов'язаний з основним руслом через вписування (проте через інші двері) до певного загальноєвропейського кола ідей даного періоду.
Але ж згідно з Мірча Еліаде початком профанації сакрального є якраз вторгнення сакрального в людську історію, яке зародилось в юдейському дискурсі Старого Завіту і продовжилось в християнстві. Феномен крипторелігійності пов'язаний саме з конкретним людським досвідом. Проекція сакрального на таку абстракцію як історичний процес (його можна мислити як зміна парадигм «традиція-модернізм-постмодернізм», можна мислити як марксистську п'ятичленку, можна взагалі ніяк не мислити)має, на пій погляд той же ефект — редукція метафізики до наративних побудов. Тим самим подібні схеми стають по суті беззахисними перед постструктуралістською критикою.
Дуже вам дякую за посилання. Проте свою позицію я не змінюю. Я гадаю, що немає сенсу продовжувати дискусію саме в рамках коментування даного допису, проте вже найближчим часом ми її продовжимо лише тільки з'явиться найближча принципово нова точка можливості її розвитку)
Дякую. Праця М. Сосновського дійсно є мабуть на сьогоднішній день найкращою працею про Донцова. Та вона зовсім не позбавлена тенденційності. Навпаки, Сосновський є речником тих сил української еміграції, які виступали за лібералізацію (в прямому сенсі перетворення націоналістичної ідеології на різновид лібералізму)українського руху.
Теза про «плагіат» має розглядатись насправді в загальному контексті історії ідей. І, я вам скажу, тоді буде взагалі незрозуміло, яка із світових ідей не є тією чи іншою мірою плагіатом.
Багато в цьому аспекті відіграють міжособистісні взаємини. Та це має бути предметом окремого дослідження.
З точки зору історії ідей ми можемо поглянути на критику Донцова ідеологами ОУН як на суперечку про рівень структурованості ідеологічного дискурсу. Саме в цьому й полягає протиставлення «організованого націоналізму» ОУН «чинному націоналізму» Донцова. Хоча з моєї точки зору, «організований націоналізм» має, говорячи сучасною мовою, більше «контентного наповнення», залишаючись при цьому в рамках дискурсу, накресеного Донцовим.
Критика Донцова Ю. Липою це взагалі окрема тема. Зовні ця критика виглядає як критика пошуку Донцовим орієнтирів у іноземних теоріях. На противагу цьому Ю. Липа говорить про наявність цих істин в самій «душі» українського народу. Проте, якщо поглянути на це в загальному контексті, ми побачимо в дискурсі Ю. Липи приклад модерністської транформації позитивістської (з романтичними конотаціями) «народницької» концепції (речником її традиційної версії був його батько). Іншим подібним випадком буде транформація ідей «фьолькіше» в расові теорії Третього Райху. Дані тенденції настільки відкрито проявляються у текстах Ю. Липи, що я просто дивуюсь, як дослідникам вдається їх не помічати. Мабуть свою роль відіграє як раз згадана апеляція Ю. Липи до «народницької» українької традиції (у «Добу Крайнощів» це вже зовсім не те народництво). З іншого боку затемнює схожість з німецьким варіантом критика Ю. Липою німецького націонал-соціалізму. При цьому впадає у вічі, що Липа сам мислить тими ж категоріями, що й об'єкт критики. Дослідники також забувають про роль англо-саксонської думки в розробці расових теорій. Саме на англійський блок Липа великою мірою орієнтується. Проте у ідей Ю. Липи не так то й багато розбіжностей з ідеями Д. Донцова. Це великою мірою пояснюється впливами «філософії життя» на обох мислителів. Не чужою є для Юрія Липи і метафізика. Метафізичний дуалізм його концепції, доречі має паралелі у «Міті ХХ століття» А. Розенберга і багатьох ідеях СС. Все це свідомо не помічається дослідниками
Але ж трансцеденція як основа вольового суб'єкту можлива лише як подолання диктату наративних схем. Віднайдення трансцедентального первня робить невразливим до тих загроз, про які ви згадуєте. Здатність даного суб'єкта вільно маніпулювати дискурсами може поставити постмодерністський релятивізм йому на службу. І навпаки загострення суперечностей допоможе деконструкції останнього сучасного фетишу — т. з. «свободи», тієї «свободи» суб-гуманізму. Врешті боротьба проти постмодернізму бути неефективною доти, доки це буде боротьба проти постмодернізму. Врешті важливо показати, що «стану постмодерну» насправді не існує. Існує лише тотальна суспільна шизофренія. А всілякі постструктуралістські та інші підходи це інструментарій в умілих руках.
«Сам термін «археофутуризм» як доволі смутний оскюморон можливий лише в постмодерні, позаяк фундаментальний традиціоналізм і консерватизм у такі експерименти не вдається. Футуризм та авагардне мистецтво поч. XX ст., так само як і творчість цитованого вами Езри Паунда — предтечі постмодернізму.» с)
Не зовсім розумію… Тобто зовсім не розумію — так що ж у цьому поганого. І що власне таке тоді постмодернізм?
Друге питання — невже цінність концепції полягає в ясності її викладу? Можливо суперечливість буде більш адекватним відображенням особливостей людського мислення. Тому така концепція буде більш відвертішою, більш вільною (але не повністю) від домінування метанаративів і творчою.
Донцов — традиціоналіст? І традиціоналіст теж. З першого погляду, це може виглядати як парадоксальний
шлюб традиціоналізму та націоналізму. Проте, що значили ці концепти для Донцова? Феномен Донцова полягає в залученні українських дискурсів до певного кола світових ідей, яке тоді формувалось. Завданням дослідника є спробувати окреслити це коло скоріше безвідносно до цих позначок. Проте, з іншого боку, саме історія, вироблених цими інтелектуальними системами понять, та трансформація їх значення відповідно до змін історичного контексту стає основою дослідження.
В контексті розмови про співмірність між інтегральним традиціоналізмом та націоналізмом, можливо слушним було б поставити питання про те, що таке націоналізм. Звичайно ж можна відразу навести купу класичних визначень (від Ентоні Сміта до Сталіна), різноманітність яких (досить часто ці визначення дотичні до зовсім різних дискурсів), скоріше наводить на питання — чи не є «націоналізм» сам лише спробою визначення. Спробою окреслення досить різнорідних суспільних процесів. Характерно, що застосування цього терміну може бути досить довільним. Особливо це стосується перших спроб застосування поняття «націоналізм» для самопрезентації певних ідеологій, і які часто не вписуються в схеми сучасних дослідників націоналізму, в те що вони хочуть бачити під «націоналізмом». Так з «українським націоналізмом» ми маємо взагалі приклад певною мірою тавтології, коли конкретна ідеологічна течія, пов'язана з певними суспыльними прцесами процесами обрала для себе назвою саму спробу визначення цих процесів. Так саме цей згаданий «ніцшеанський акцент на індивідуальності, на духовному самоподоланні, на героїчному вчинку, але аж ніяк не на суспільних чи національних благах» хоч як це нам, звиклим до класичних визначень націоналізму, не парадоксально, був характерний для багатьох ідеологів і теоретиків українського націоналізму. В першу чергу це стосується Дмитра Донцова і плеяди авторів «Вісника».
О, так. Ярого «гріффінівця» Андреаса Умланда я теж хотів згадати, як приклад неадекватності застосування схеми Гріффіна як якогось універсального класифікаційного принципу. А його активні пошуки того, що можна підвести під категорію «фашизму» саме на східноєвропейському просторі більш за все викликають посмішку. У нас апріорі має відбуватись і замислюватись шось страшне )) Така собі фантазія Заходу, яка скоріше є трансфером його ж власних страхів. Щось таке, здається, писав Славой Жижек.
Дякую! Саме на амбівалентності такого популярного, я би сказав модного нині дискурсу Іншого я би й хотів наголосити. Іронія це найкраща зброя людей "іншого типу", про яких говорив Евола.
Дуже вам дякую! Власне кажучи, сам вважаю, що концепія Гріффіна страждає досить невиправданим есенціалізмом. Причина цого в його жорсткій прив'язкі до класифікаційних схем: показати хто «в своїй сутності» фашист, а хто ні. А як «сутність фашизму» береться одна з багатьох можливих (хоч і, на мій погляд, досить влучна, але не більше) характеристика. Як наслідок, до т. з. «родового фашизму» потрапляють досить далекі від нього явища лише на підставі схожості з вказаною характеристикою. І, навпаки, ті рухи, які самі відверто позиціювали себе як фашистські зовсім випадають з поля зору як наслідувальні, не «паленгенетичні» тощо. Проте, як на мене, історія фашизму все ж таки можлива. Але це буде скоріше історія «розмови про фашизм». Щодо «палінгенетичного ультранаціоналізму», то я хотів наголосити, що можливо саме концепція «консервативної революції» була обрана Гріффіном як позначка для більш ширшого кола понять.
Останнім часом багато міркував над тим, що термін «націоналізм» є скоріше витворенням соціологічної думки епохи позитивізму для окреслення досить різнорідних суспільних процесів ХІХ ст. І вже потім цей термін «заживає власним життям» і застосовується повсюди, де ми маємо справу з типом уявлених спільнот, званих націями. В цьому світлі можна досить скептично поставитись до більшості націологічних студій, що часто грішать на телеологію. В одному випадку націоналізм розлядається як щось суто негативне і приречене на зникнення, в іншому — навпаки, сутність нацоналізму вбачають в демократичних процесах Доби Революцій, тому справжній націоналізм це лише ліберальний націоналізм, а все інше це збочення з основного шляху (звичайно ж у світле демократичне майбутнє, на що вказує саме застосування метафори «шляху»). Як ви добре нам показали на прикладі Юнгера, «націоналізм» насправді може мати досить вільні інтерпретації. Те ж саме й з концептом «революції», який в теорії «консервативної революції» отримує якісно нове значення. Проте схожий концепт нової революційності ми можемо знайти і в інших радикальних правих течіях. Зокрема, слід згадати розуміння в концепції Роджера Гріффіна фашизму як «палінгенетичного ультранаціоналізму» з власною концепцією революційності, спрямовану на радикальне оновлення суспільства. То ж чи є «консервативна революція» якимось самодостатнім явищем, чи це лише одна з метафор (таких як і археофутуризм) для позначення якогось більш ширшого кола ідей?
Мені, чесно, просто шкода нашу історичну науку.Те, що у нас в ХХІ ст. можуть з'являтися індивіди штибу Мартинова, які впевнені, що такий примітивний політичний риторизм має щось спільне до наукового пізнання минулого, насторожує. Не стільки погляди його насторожують, скільки сам факт, що таких далеких від науки людей беруть до аспірантури. А те що подібну пулікацію прийняли до збірки наукових статей кидає тінь як на саму збірку, так і на її упорядників
Друге питання — де в марксизмі з його жорстким економічним детермінізмом ідея глорифікація боротьби як такої? Навпаки така глорифікація характерна для волюнтаристичної філософії, на яку опирався Д. Донцов. Якщо й можна говорити про з'вязок ідей Донцова з марксизмом, то в руслі твердження Е. Нольте про німецький націонал-соціалізм «Голокосту передував Архипелаг-ГУЛАГ». Ідеї Донцова були адекватною відповідю на радикалізацію світового політичного дискурсу.
Теза про «плагіат» має розглядатись насправді в загальному контексті історії ідей. І, я вам скажу, тоді буде взагалі незрозуміло, яка із світових ідей не є тією чи іншою мірою плагіатом.
Багато в цьому аспекті відіграють міжособистісні взаємини. Та це має бути предметом окремого дослідження.
З точки зору історії ідей ми можемо поглянути на критику Донцова ідеологами ОУН як на суперечку про рівень структурованості ідеологічного дискурсу. Саме в цьому й полягає протиставлення «організованого націоналізму» ОУН «чинному націоналізму» Донцова. Хоча з моєї точки зору, «організований націоналізм» має, говорячи сучасною мовою, більше «контентного наповнення», залишаючись при цьому в рамках дискурсу, накресеного Донцовим.
Критика Донцова Ю. Липою це взагалі окрема тема. Зовні ця критика виглядає як критика пошуку Донцовим орієнтирів у іноземних теоріях. На противагу цьому Ю. Липа говорить про наявність цих істин в самій «душі» українського народу. Проте, якщо поглянути на це в загальному контексті, ми побачимо в дискурсі Ю. Липи приклад модерністської транформації позитивістської (з романтичними конотаціями) «народницької» концепції (речником її традиційної версії був його батько). Іншим подібним випадком буде транформація ідей «фьолькіше» в расові теорії Третього Райху. Дані тенденції настільки відкрито проявляються у текстах Ю. Липи, що я просто дивуюсь, як дослідникам вдається їх не помічати. Мабуть свою роль відіграє як раз згадана апеляція Ю. Липи до «народницької» українької традиції (у «Добу Крайнощів» це вже зовсім не те народництво). З іншого боку затемнює схожість з німецьким варіантом критика Ю. Липою німецького націонал-соціалізму. При цьому впадає у вічі, що Липа сам мислить тими ж категоріями, що й об'єкт критики. Дослідники також забувають про роль англо-саксонської думки в розробці расових теорій. Саме на англійський блок Липа великою мірою орієнтується. Проте у ідей Ю. Липи не так то й багато розбіжностей з ідеями Д. Донцова. Це великою мірою пояснюється впливами «філософії життя» на обох мислителів. Не чужою є для Юрія Липи і метафізика. Метафізичний дуалізм його концепції, доречі має паралелі у «Міті ХХ століття» А. Розенберга і багатьох ідеях СС. Все це свідомо не помічається дослідниками
Не зовсім розумію… Тобто зовсім не розумію — так що ж у цьому поганого. І що власне таке тоді постмодернізм?
Друге питання — невже цінність концепції полягає в ясності її викладу? Можливо суперечливість буде більш адекватним відображенням особливостей людського мислення. Тому така концепція буде більш відвертішою, більш вільною (але не повністю) від домінування метанаративів і творчою.
шлюб традиціоналізму та націоналізму. Проте, що значили ці концепти для Донцова? Феномен Донцова полягає в залученні українських дискурсів до певного кола світових ідей, яке тоді формувалось. Завданням дослідника є спробувати окреслити це коло скоріше безвідносно до цих позначок. Проте, з іншого боку, саме історія, вироблених цими інтелектуальними системами понять, та трансформація їх значення відповідно до змін історичного контексту стає основою дослідження.